Руденьке кошенятко Няв пройшлося подвір’ям, солодко потяглося, заплющивши очі від задоволення, а потім  лизнуло себе по боках язич­ком, як тому вчила її чепурненька матуся.

“Чим би його зайнятися?” – подумало кошенятко, і раптом пригадало, що вчора вихователька дитсадочка, Сорока Варварівна, дала вихованцям домашнє завдання перелічити у своєму господарстві будь-які десять речей.

“І що б його полічити? – розгубилося кошенятко Няв. – Адже я нічого в житті не лічило...”.

І саме тут на електричний дріт присів старий-престарий горобець. Такий старий, аж сивий. Видно, багато налітався за життя, і тепер йому захотілося відпочити.

Кошенятко Няв неймовірно зраділо, що в нього з’явилася нагода полічити злодійкуватого розбишаку.

– ОДИН! – вигукнуло кошенятко Няв.

Ледве встигло воно це промовити, як поруч із старим горобцем опустився молоденький горобчик. Він безперервно цвірінькав, ніби скар­жився старому горобцеві чи на те, як його налякало городнє опудало, коли він збирався  украсти на соняшнику кілька насінин, чи на тітку Ворону, котра відібрала у нього смачненького черв’яка, на якого він полював від самісінького ранку?

– ДВА!

Ще один горобчик зробив у небі коло і також опустився на дріт поруч з іншими горобцями.

– ТРИ! – полічило і його кошенятко Няв.

Якою ж була його радість, коли невідомо звідки до трьох горобців приєднався ще один.

– ЧОТИРИ!

Деякий час всі четверо горобчиків перецвірінькувалися між собою, і кошенятко Няв вже було злякалося, що на цьому закінчиться його лічба, якщо не прилетить бодай ще один горобчик або в гіршому разі якась ворона чи голуб. В такому разі йому доведеться лічбу повторити спо­чатку. Але кошеняткові пощастило – прилетів саме горобець і не простий горобець, а такий пишний та такий розкішний, мов франт, – хоч зараз сади його на королівський трон.

– ПЯТЬ! – і його долучило до гурту кошенятко Няв. – Ох, яка ж це важка наука – математика! – зітхнуло  кошенятко Няв. – А я ж полічило лише половину з того, що мені належить полічити.

Наче з неба, на дріт опустився ще один горобець.

– ШІСТЬ!

Кошенятко Няв присіло на травичку так тихесенько, та м’яке­сенько, щоб не сполохати горобців, що сиділи на дроті, й почало неві­домо у кого благати ще одного горобчика. І таки випросило, бо на дроті з’явився чи не найменший горобчик, але все-таки горобчик, який би не був він маленький.

– СІМ! – стиха  вигукнуло кошенятко.

Слідом за сьомим не забарилося ще одне горобеня.

– ВІСІМ! – з радістю полічило і його кошенятко Няв.

Два чималенькі горобці присіли на дріт майже одночасно. І коше­нятко Няв подумало, чи, бува, це не тато і мама оцих горобців? Схоже, що сьогодні вони позліталися звідусіль на велику родинну раду.

– ДЕВ’ЯТЬ!  ДЕСЯТЬ!

Кошеняткові Няв стало так добре і весело, що воно не втрималося і з радістю вигукнуло:

 – Няв! Няв!

Сполошені горобці зграйкою злетіли у небо і помчали у напрямку річки, задволені тим, що відтепер вони не прості горобці, а перелічені ро­зумним кошенятком Няв.

Усі ДЕСЯТЕРО.

І тут несподівано на дріт присіла ластівка.

– Що мені з нею робити? – розгубилося кошенятко Няв. – Аджея я лічити вмію лише до ДЕСЯТИ...