Зайчиха Ліза привела до лікаря сина Вушка. Він був в’ялий і ледь переставляв ноги.

- Пані лікарю, будь ласка, вилікуйте мого синочка. З ним таке коїться…

- Що його непокоїть? – і лікар-сова поглянула з-під окулярів на при­нишклого зайчика, у якого від страху дріботів  хвостик.

- Розумієте, він нічого не хоче робити. Що йому не дору­чиш, у ньо­го не тільки руки – навіть вуха опускаються.

- Це дуже важка хвороба, і нею можна заразити інших, - попе­ре­дила лікар-сова, - Назву цієї хвороби не можна вимовляти уголос, тому її пишуть латинкою, тобто мовою медицини.

- Лікарю, чи не знайдуться у вас ліки, які б врятували мого сина?

- На превеликий жаль, ліків від цієї хвороби не існує, але я знаю один народний рецепт, який допо­може вашому синові стати на ноги.

- Пані лікарю, дайте мені цей рецепт! Ви остання на­ша надія…

- Гаразд, я зараз напишу. Однак виконувати ці поради ваш зай­чик повинен без примусу і сторонньої допомоги. Через рік завітайте до мене на прийом.

Зайчиха Ліза з радості розцілувала лікаря-сову, хоча та не лю­била ніжностей. Вона вважала, що лікар повинен бути скромний і діловий, особливо на роботі.

- Я вам на знак вдячності за турботу про здоров’я мого сина дарую дві морквини…

- Із задоволенням візьму, - на подив зайчисі Лізі погодилася лікар-сова. – Сама я моркви не вживаю, але використовуватиму її як заспокійливий засіб для тих зайчиків, які бояться уколів від щеплення.

Зайці розпрощалися з лікарем-совою, і пішли додому.

Через рік кабінет лікаря-сови знову відвідали зайчиха Ліза і її синочок Вушко.

- Вибачте, пані зайчихо, я стала старенька і трохи втратила па­м’ять. Нагадайте, з якого приводу ви прийшли?

- Пригадуєте, лікарю, у мого синочка була важка хвороба – він дуже боявся роботи…

- Ага, згадала, згадала… Це справді дуже рідкісна хвороба. Я за своє тривале життя з подібним захворюванням зустрічаюся вперше. Чи виконав ваш синок ті поради, які я йому напи­сала  в рецепті?

- Звичайно, пані лікарю. Він щодня допомагав мені наводити у ха­ті лад, обробляв город з морквою і капустою, поливав квіти, догля­дав за братиками і сестричками, добре готував уроки, займався спо­ртом, чи­тав книжки…

- Мамо, - смикнув за спідницю зайчиху Зіну синок, - ви тут без мене поговоріть, а я побіжу в дитсадочок. Заберу додому братиків і сестричок.

- Хай біжить, - дозволила лікар-сова, – він мені більше не потрібен.

Зайчик схопив спортивну сумку і миттю зник за дверима.

Мама зайчиха з надією поглянула на лікаря:

- І як вам мій синок?

- Цілком здоровий. Навіть сліду від хвороби не лишилося.

- Дякую, пані лікарю, за допомогу! І за ваші чудові ліки від лінощів.